Ответ:

У принципі бесіда як засіб спілкування може вестися не тільки усно, але і письмово. Скажемо, бесіда з іншими людьми у вигляді переписки, бесіда з самим собою у вигляді щоденника. Але бесіда як емпіричний метод має на увазі саме усне спілкування. Причому це спілкування досліджуваної людини, по-перше, не з будь-якою іншою людиною, а з дослідником і, по-друге, це спілкування в момент дослідження, т. е. актуальне спілкування, а не відставленому у часі. Письмова ж бесіда обом цим умовам одночасно не задовольняє. Навіть якщо «письмовим співрозмовником» досліджуваного виступає дослідник, що в науковій практиці явище надзвичайно рідке, то сама «співбесіда» в формі переписки неминуче затягується у часі і просторі і уривається значними паузами. Теоретично можна представити ведіння такої бесіди (хоч би з психотерапевтичною метою), але в практичній роботі дослідника подібні заочні бесіди вельми проблематичні. Тому загальноприйнято бесіду як метод розуміти у варіанті усного спілкування, а письмовий варіант бесіди як спосіб спілкування вивчати методами дослідження документів або продуктів діяльності.