Тема – неординарна особистість у навколишньому світі. Для героя цієї поезії бути астрологом – не просто якась робота чи заняття, а спосіб життя:
«У нього палка потреба,
У нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…».
Мотив твору — пошук людиною свого призначення, прагнення самореалізації.
Віршовий розмір – дактиль
У вірші Андрухович іронічно розповідає про безіменного середньовічного астролога, який живе у Львові. До астрології як своєрідного передбачення майбутнього автор ставиться з не меншою іронією, ніж до її убогого служителя, який живе на горищі.
Ліричний герой зображений як людина творча, але для більшості людей — це дивак. За довгі роки він не накопичив ніяких статків, добровільно відмовляється від простих побутових вигод, живе на горищі, хоча «там зимно, там вітер свище». Передбачення астролога нікому не потрібні, бо вони не збуваються. Але герой продовжує передбачати майбутнє, його притягує до себе «окраєць нічного неба». Проходять роки, проте чоловік залишається вірним собі. Він має поетичний дар, може бачити й відчувати навколишню красу. Звичайно ж іноді його охоплює зневіра: «І взявши голову в руки, / Він крикне собі з розпуки: “Чого я марную роки?!”».
Цей вірш має відкритий фінал (ознака постмодерну). Але кожному зрозуміло, що ліричний герой повернеться на горище, бо він навіть у хвилину зневіри називає своє заняття «святою морокою».
Автор показує двоїстість міста, його висоту і низькість водночас. «У сутінках мерехтіння/ і сонце межує з тінню» – постійний рух, мінливість міста.
Художні засоби:
епітети – нічного неба, голодні роти, полудневу пору, крило ажурне, творіння пухке й безжурне
Ответ:
Автор – Юрій Андрухович
Збірка – «Екзотичні птахи і рослини» (1991)
Жанр – Вірш має риси балади.
Тема – неординарна особистість у навколишньому світі. Для героя цієї поезії бути астрологом – не просто якась робота чи заняття, а спосіб життя:
«У нього палка потреба,
У нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…».
Мотив твору — пошук людиною свого призначення, прагнення самореалізації.
Віршовий розмір – дактиль
У вірші Андрухович іронічно розповідає про безіменного середньовічного астролога, який живе у Львові. До астрології як своєрідного передбачення майбутнього автор ставиться з не меншою іронією, ніж до її убогого служителя, який живе на горищі.
Ліричний герой зображений як людина творча, але для більшості людей — це дивак. За довгі роки він не накопичив ніяких статків, добровільно відмовляється від простих побутових вигод, живе на горищі, хоча «там зимно, там вітер свище». Передбачення астролога нікому не потрібні, бо вони не збуваються. Але герой продовжує передбачати майбутнє, його притягує до себе «окраєць нічного неба». Проходять роки, проте чоловік залишається вірним собі. Він має поетичний дар, може бачити й відчувати навколишню красу. Звичайно ж іноді його охоплює зневіра: «І взявши голову в руки, / Він крикне собі з розпуки: “Чого я марную роки?!”».
Цей вірш має відкритий фінал (ознака постмодерну). Але кожному зрозуміло, що ліричний герой повернеться на горище, бо він навіть у хвилину зневіри називає своє заняття «святою морокою».
Автор показує двоїстість міста, його висоту і низькість водночас. «У сутінках мерехтіння/ і сонце межує з тінню» – постійний рух, мінливість міста.
Художні засоби:
епітети – нічного неба, голодні роти, полудневу пору, крило ажурне, творіння пухке й безжурне
метафори – небо лоскочуть вії,
Неологізм – «собі пілігримить» (земля).
Повторення – «Забуду святі мороки»
Объяснение: